Щороку 29 серпня Україна схиляє голови перед памʼяттю захисників і захисниць, які віддали життя в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої держави.

Чому саме 29 серпня

Ця дата обрана не випадково. 29 серпня 2014 року під Іловайськом українські воїни, які виходили з оточення так званим «зеленим коридором», потрапили під вогонь російських військ. Домовленості про безпечний вихід було цинічно порушено.

Іловайський котел став однією з найтрагічніших сторінок російсько-української війни – сотні загиблих, поранених і полонених. У 2019 році цей день офіційно закріпили як загальнодержавний День памʼяті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України.

Сьогодні ми згадуємо всіх, хто не повернувся.

Тих, хто загинув у 2014–2015 роках – під Іловайськом і Дебальцевим, у Донецькому аеропорту, на Савур-Могилі. Тих, хто тримав лінію фронту довгі вісім років. І тих, хто віддав життя після 24 лютого 2022 року – під Києвом і Черніговом, у Маріуполі, Бахмуті, Авдіївці, на Харківщині, Херсонщині та Запоріжжі. Військових і добровольців. Медиків і капеланів. Рятувальників і волонтерів. Усіх, хто став між своєю землею і смертю.

Памʼять, яка не має терміну давності

Ціна нашої незалежності – це конкретні люди. Чиїсь сини й доньки, чоловіки й дружини, батьки, побратими, друзі. Вони не мріяли стати героями – вони просто не змогли інакше. Наш обовʼязок – памʼятати їхні імена, дбати про їхні родини й довести до кінця те, за що вони віддали життя.

Вічна памʼять і вічна слава загиблим за Україну. Герої не вмирають.

Посилання скопійовано!